У самому центрі, де кам’яниці мовчки зберігають пам’ять поколінь, на вулиці Шпитальній, що веде до людського гомону, стоїть дім — польський люкс, збудований не для показу, а для життя.
В його стінах — трикімнатна квартира, скромна, але гідна, як праця чесного чоловіка.
Квартира в стані житловому, не нова, та й не зіпсована — як поле, що вже бачило жнива, але ще родить.
Є пральна машина, є холодильник — речі потрібні, не розкіш. Інтернет — оптоволоконний, швидкий, мов думка, що шукає правди.
Опалення — двоконтурний газовий котел, що гріє не лише стіни, а й душу.
А ще — камін на дровах, справжній, живий, що тріщить у вечірній тиші, мов спогад про дитинство. Тут можна сидіти з книгою, з думкою, з мовчанням.
Будинок розташований у мальовничому районі, де все поруч: і крамниця, і кав’ярня, і зупинка, і храм.
Тут живе місто, але й тиша має своє місце. Тут можна жити, не просто мешкати.
І якщо маєш улюбленця — песика чи кота — він буде тут не зайвим. Бо дім, що приймає людину, приймає й її серце.